Майстер – клас  « Український вінок - краса і оберіг»

Дата проведення : 10 грудня  2014 року.

                                 Вчитель образотворчого мистецтва: Цимбалій Н. С.

Мета:

- ознайомити учасників майстер-класу з видом декоративно-ужиткового мистецтва – виготовлення українського  віночка;

- ознайомити з теоретичними засадами та оригінальністю робіт в даній техніці;

- навчити виконувати нескладні композиції.

 

                                          Теоретичні відомості

     Сучасне життя наповнене бурхливим розвитком високих наукових технологій, надзвичайними темпами і ритмами, які значно впливають на наш побут і спосіб життя. І тим цінніший інтерес до національного коріння, до витоків, традицій, етнічних особливостей, які лежать в основі нашої національної самобутності. Сьогодні питання національного відродження особливо актуальне, адже побудова сильної сучасної незалежної держави неможлива без міцного національно — історичного фундаменту, значною складовою якого є історично сформовані національні символи

     Віночок, сплетений з квіточок і трав, оздоблений яскравими стрічками, — один з найдавніших українських символів. Образ української дівчини неможливий без гарно увінчаної квітами голови. Та мало хто сьогодні знає, що це не тільки чудова прикраса, яка формує естетичний зовнішній вигляд юної українки, а перш за все — важливий елемент — символ українського життя.

Символіка давньослов’янського вінка

      Історія вінка починається у глибокій давнині. За стародавнім віруванням предків через вінок приходили у наш світ безсмертні душі з потойбіччя. Згадка про вінки сягає шумерської культури (ХІІ-ІІІ ст. до н.е.).

     Нащадками шумерів були представники культури шнурової кераміки, які мешкали на території сучасної України в XV-XIV ст. до н.е. і залишили у спадок слов’янам деякі символи. Серед них знак міфічної шумерської богині Інанни — Іштар, який означає «ясне небо» і складається з круглого вінка — кола з вплетеною в нього стрічкою, яка створює два кінці, та шестипроменевої зірки в центрі . Він зображений і на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Є всі підстави вважати, що український вінок із стрічками — спрощений знак Інанни, що начебто стверджує побажання «ясного мирного неба» над головою того, хто його носить. Це оберіг від усього поганого і недоброго.

    У часи античності вінок слугував бенкетним чи застільним атрибутом, що символізував щастя і талант, ним прикрашали священні предмети та об’єкти поклоніння, увінчували переможця чи тріумфатора, оратори одягали його під час промов. Він також був знаком скорботи за померлим чи загиблим.

   На українській землі вінок також відомий здавна. На найдавніших зображеннях жінки–Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля. Наші предки усвідомлювали, що «головою» вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини.

 

Композиційний склад вінка: квіти та інші матеріали

 

      Усього у вінку могло бути до 12 різних квіток, кожна з яких мала свій символ. Мак вважається не тільки квіткою мрій, але й символом родючості, краси та молодості; ромашка — символом кохання, ніжності та вірності; соняшник — відданості й вірності; волошки у віночку — символ людяності; ружа, мальва і півонію — символи віри, надії, любові; м’ята — оберег дитини та її здоров’я; материнка — символ материнської любові; лілея — дівочі чари, чистота, цнота, див’ясил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я; безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки, і рани; цвіт вишні та яблуні — материнська відданість та любов; калина — краса та дівоча врода; хміль — гнучкість і розум; польовий дзвіночок — вдячність.

     Щоб посилити захисну силу вінка поміж квітів вплітали зілля та листя: полин — «траву над травами», буркун зілля — символ вірності, що може з’єднувати розлучене подружжя; листя дуба — символ сили. Але чи не найсильнішим оберегам вважають барвінок  — символ життя та безсмертя душі людської,оберіг від злих, зілля кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. Казали, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними спалахне кохання. Кожна пелюстка має певне значення: перша — краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність.

     Влітку віночок сплітали з різних трав і квітів, восени — із золотавого та червоного листя, взимку — із штучних квітів. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка. Перед плетінням квіти «очищали». Категорично заборонялося вплітати «нечисте зілля» — папороть, вовчих ягоди, дурман та ін.. Хлопців під час плетіння поблизу не мало бути.

    Вінки із штучних й воскових квітів плели, в основному, черниці православних монастирів і продавали на київських базарах, від чого і назва — «київськими». Вони купувалися перед шлюбом як весільні. Штучні квіти у вінку  перевивалися зеленим барвінком. Подекуди побутував звичай вплітати пташине пір’я: пав’яче, куряче та з хвоста селезня. Але з яких би матеріалів плели вінок, він мав був бути невисоким і охайно прилягати до голови.

    Цей витвір мистецтва був книгою душі дівчини: мовою квітів вона виражала свої почуття, стан душі, події, які відбувалися в житті.

Вінкові стрічки

    Не менше значення приділялося стрічкам: їх кольору, довжині, підбору. Дванадцять кольорів, кожен з яких був оберегом, і лікарем, захищаючи волосся від чужого ока.

     Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати. Найпершою по центру в’язали світло-коричневу — символ землі–годувальниці, пообіч якої жовті — символ сонця; за ними — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість; голубі й сині — небо і вода, що надають силу й здоров’я. Далі йшли жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — душевність і щирість, рожева — достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому — сонце, на правому — місяць). Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності.

      Сирота вплітала в косу та у вінок блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою й багатою. Дівчина ж у вдячність дарувала тим людям стрічку з вінка.

Територіальні відмінності вінків

    Вінки мали значні територіальні відмінності. Так, у Середньому Подніпров’ї    розмір квітів поступово зменшується в напрямку потилиці, коли в інших місцях (на Поділлі) «квітчалися» в протилежному напрямку. На Західній Україні звиті вінки прикрашали уплітами, ґерданами зі скляних намистин, листками позолоченого барвінку тощо, на Івано-Франківщині доповнювали уплітками — жмутами різнокольорової вовни, яку прив’язували до кіс і опускали на плечі. Гуцулки носили звиті вінки зі стеклярусу та стрічок,  штучних квітів і павиного пір’я — карабулі.

  На Західній Україні у вінок — чільце — вплітали маленькі металеві пелюстки. Подекуди використовували березову кору, роблячи з неї діадему, прикрашаючи тканиною та коштовностями, а внизу підвішуючи бляшки чи намистинки.

      На Вінниччині у святкові дні дівчата прикрашали голову волочковими вінками, основу яких робили з чорної, а деталі з різнокольорової тасьми, чорного плису, на які нашивали різнобарвні вовняні кульки (кутасики), нитки, намистини, ґудзики. Різновидом вінка була «квітка» — стрічка з нашитими на кружечок з вовняної тканини з двох боків квітками із призбираних стрічок, нашитих, яку оздоблювали намистинками, бісером.

    Вінки Полісся свідчили про майновий стан дівчини: чим заможніша, тим пишніший вінок. Так, у небагатих селянок віночок являв собою переплетений обруч, тоді як у заможних дівчат міг складатися з кількох перевитих обручів, і навіть інколи походив на суцільну квіткову шапку, яка покривала всю голову. Більшість вінків носилося без стрічок, їх вплітали лише у весільні.

Види українських вінків

В Україні існували вікові, магічні, ритуальні, звичаєві вінки. Усього їх понад 77 видів.

    Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший — для трирічної доньки плела мама, купаючи його в росах, коли на небі сонце зайде, сім днів, а тоді клала до скрині. У віночок впліталися чорнобривці, які позбавляли головного болю, незабудки та барвінок, щоб зір розвивали, та ромашка, яка серце заспокоювала. Одягали дівчинці той віночок на Спаса, як давали їй свячене яблучко та приказували: «Здоровому тілу — здоровий дух!»

      У чотири роки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток, вплетених у нього квітів, були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні.

    Шестирічній доньці вплітали мак, що додавав сон та беріг думку, і волошку. У сім років плели вінок із семи квіток із цвітом яблуні. Цілим ритуалом було, коли батько торкався вінком голівки доньки і промовляв: «Мати — яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині».

Вінки кохання та відданості, надії й розлуки

       Серед вікових вінків найпоширенішим був вінок кохання, який плели дівчата від 13 років до заміжжя. У його основі — ромашки, що перемежалися цвітом яблуні й вишні, а над чолом — квітуче гроно калини. У такий вінок вплітали й квітучі вусики хмелю. Символ засватаної дівчини — вінок з барвінку, м’яти, шавлії та інших лікарських трав.

      Цікавим є вінок відданості: з волошок в основі і квітучого любистку вплетеного між ними, який дівчата дарували коханим у час розлуки. Козак возив його у шовковій хустці коло серця твердо знаючи, що його чекають, про нього пам’ятають і кохають.

       Дівчата, яким не пощастило у коханні, виплітали вінок надії (іноді його призначали для освідчення в коханні нерішучому парубкові) з волошок і польового маку. Вважали, що любов прийде, коли дівчина власноруч одягне вінок на голову обранцеві.

       Дівчина, яку покинув парубок заради іншої, виплітала вінок розлуки з первоцвіту і вересу. Про значення такого вінка знали всі парубки. Коли ж причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр, які у поєднанні означали: «Вибач, але я кохаю іншого».

      Чернечий вінок готувала дівчина, що вирішила присвятити життя Богові, і готувалася до чернечого постригу. Ввечері перед її відходом збиралися дівчата. Кожна несла з собою білі лілії — символ чистоти. Господиня у квітковому вінку і вишитому строю стрічала гостей і,  уже як Господня наречена, прощалася з дівоцтвом. Тоді приходили старші жінки і перевдягали дівчину у довгу темну сукню. Подруги знімали з неї квітковий і вкладали на голову вінок з білих лілій. На сході сонця дівчина у ньому з подругами йшла прощалася з селом, низько кланяючись кожній хаті, кожному зустрічному і відбувала до монастиря. Тут її зустрічали черниці. Склавши обітницю Господові, юнка скидала вінок, цілувала і передавала найкращій подрузі. Черниці пов’язували її наміткою послушниці.

       Вінок з білих лілій виплітали і на смерть молодої дівчини. Подруги в’язали його і вкладали на голову небіжчиці.

       Призначення весільного вінка — охороняти «молоду» від «поганого ока». Перед урочистістю під час «дівич-вечора», на який сходились всі дружки нареченої, під супровід пісень плели з барвінку, рути, живих квіток вінок для молодої та букети з зілля і квітів для запрошених на весілля гостей. На Хмельниччині до 50-рр. ХХ ст.. такі вінки були головним убором нареченої: майже всі дівчата виходили заміж у вінку з живих квітів або, якщо дозволяли кошти — із штучних, виготовлених з цигаркового паперу та фарбованого природними барвниками парафіну (воску). Однак, як казали старі люди, прикраса нареченої не мала бути лише штучною, і на дівич-вечорі її переплітали барвінком та любистком. Якщо дівчина була сиротою,  не вплітали калину.

       У багатьох селах тієї ж області весільний вінок виготовляли з білих парафінових квітів і круглих чи подовгастих бурульок, прикріплених на волосінні й обплетених барвінком, любистком, іншим зіллям. Під час застілля на рушникові, під яким сиділи молодята, закріплювали два поєднаних між собою вінки, що пророкували довічне переплетення доль наречених 

        Вінок символізував чистоту і цнотливість нареченої. Якщо дівчина зазнала позору до весілля, вона втрачала право його надівати або на знак ганьби їй надівали половину вінка.

       Головний обов’язковий компонент весільного вінка — «хрещатий барвінок» — символ тривалого кохання. Його листочки змащували медом і часником, щоб вберегти «молодих» від лихого. Додавали м’яту, волошки, шавлію, руту, калину, ружу. Крім квітів іноді вшивали червоні вовняні нитки, цибулю, перець, овес, монети, цукор, родзинки, пір’я. На Вінниччині вінок виглядав як тонка гірлянда, обкручена кругом голови, а її кінці прикривали косу до самої землі. Часом під нього надівали червону стрічку з двома нашитими рядами листя барвінку.

        Вінок і його елементи супроводжували всі етапи весільного обряду віл заручин (на знак того, що дівчина і хлопець засватані, вони отримували: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку у косах або квітку). На Житомирщині при сватанні закохані й досі обмінюються вінками. Цей обряд, дуже поширений у давнину, переріс у традиційний обмін обручками.

      На Заході популярними були вінки, сплетені у барвінкові дніНа Гуцульщині вінок змащували медом і вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до шлюбу, навіть спала в ньому. Існувало повір’я: якщо вінок пропаде — не буде щастя у подружньому  житті. А на Середній Наддніпрянщині та у східних регіонах молодь виготовляла барвінкові вінки лише як прикрасу до короваю.

На Донеччині популярними у селах півдня краю (зокрема с. Сартана) у 50-60 рр. ХХ ст. були парафінові та воскові вінки. На відміну від інших регіонів наречена мала заздалегідь виготовити його до весілля. Такі вінки високо цінувалися, бо вважалось, що дівчина вклала у прикрасу серце.

     Вінки ніколи не викидалися і не передавалися подругам. З ними не дозволялося гратися малюкам, бо, за повір’ям, весільний вінок — символ щастя, гармонії й злагоди між подружжям.

   По весіллі жінки прикрашали своїм вінком образ Богородиці. Його зашивали в подушку, клали в колиску дитині, доїли крізь нього хвору корову. Синові, який йшов на війну, мати давала весільний вінок як оберіг від загибелі. 

      Знімання вінка та одягання на з молоду очіпка засвідчували її перехід у статус заміжньої жінки. У деяких регіонах, зокрема у Житомирщині до 70-х рр.  ХХ ст.  є обряд, коли перед завершенням весільної урочистості наречена кидала в гурт подруг не букет, а свій вінок, тим самим передаючи одній з них весільну естафету. Хто його спіймає, той раніше за інших вийде заміж.

       І в наш час вінок та його елементи збереглися у сучасному весільному обряді, особливо в сільській місцевості, як прикраса весільного поїзду, приміщень, домівок молодих, одягу. Це свідчить про невмирущість народних традицій, та їх активне повернення у весільний обряд сучасних українців.                

                 Справжнє розуміння української культури неможливе без знання народних традицій та обрядів, без знайомства з національними символами і оберегами. Одним із таких символів-оберегів є український вінок.           

 

                          Майстер – клас                                « Виготовлення букетів з цукерок»

 

Мета:

- ознайомити учасників майстер-класу з видом декоративно-ужиткового мистецтва – виготовлення букетів з цукерок;

- ознайомити з теоретичними засадами та оригінальністю робіт в даній техніці;

- навчити виконувати нескладні композиції.

 

  Чи знаєте ви хоча б одну жінку, яка не розквітає сама, коли їй дарують квіти? Чи знаєте хоча б одну людину, яка не любить отримувати подарунки? Я знаю точно, — таких людей немає.

Букети з цукерок з різним оформленням – це гарний, приємний і несподіваний подарунок для різних сімейних торжеств, ювілеїв і шкільних свят. Подарунок у вигляді такого букета найчастіше буває ексклюзивним, тому що талановитий майстер зможе придумати такий букет, який ви більше ніде не зустрінете.

Букети та композиції з цукерок у нас з'явилися нещодавно. Сьогодні подібні композиції стають все більш популярними, вони все частіше заміняють традиційні квіткові букети. Букет з цукерок виглядає оригінально, крім того він не зів'яне, адже він їстівний.

Способи формування квітів і пелюсток

   Букети з цукерок своїми руками бувають найрізноманітніші. Наприклад, для простого букета, нам знадобиться: по кілька штук різних цукерок,  шматок флористичного «оазису», бамбукові шпажки, пакувальний яскравий папір, сітка і т.п., горщик для квітів, стрічки для букетів, ножиці, скотч, клей, тейп-стрічка.

                               Є кілька способів зробити з цукерочки квітку:

     Перший спосіб — це циліндр. Беремо пакувальний папір, і вирізаємо з нього прямокутник, в два рази більше, ніж сама цукерка. Обмотуємо цукерку пакувальним папером, формуючи простий циліндр. Потім або надягаємо цукерку на шпажку, або просто обмотуємо папір навколо цієї самої шпажки і фіксуємо тейп-стрічкою. Також зверху скручуємо папір джгутиком і фіксуємо ошатною стрічкою, зав'язавши бант. Ось і все. Дуже ошатно виглядає цукерка з кольоровим фантиком, якщо ми одягаємо  її в прозорий «одяг».


          Другий спосіб — це конус. Так само вирізаємо з пакувального паперу прямокутник в два рази ширше і довше, ніж цукерка. Ложимо його «на куточок» і звертаємо охайний конус. Шпажку обмотуємо вільним краєм, фіксуємо тейп-стрічкою.


     Третій спосіб — це «Чупа-чупс». Беремо прямокутник паперу — більше приблизно в три рази. Кладемо цукерку (а вона повинна бути кругла) в центр. Вільні краї скручуємо навколо шпажки, фіксуємо.

 

Але це все тільки ягідки, квіточки — попереду. Далі формуємо пелюстки! Кілька квадратів паперу, тих що більше цукерки приблизно в два рази, складаємо так, щоб кути розташувалися віялом. І протикаємо їх шпажкою (або шилом, діркопробивачем, якщо папір шкідливий і міцний). Притримуючи однією рукою всі листочки, щоб вони не з'їхали зі шпажки, піднімаємо всі вільні краї вгору, злегка стискаючи і формуючи пелюстки. А потім фіксуємо місце стику паперу і шпажки скотчем. А можна замість пелюсток з паперу взяти  і примотати по шматочку декоративної сітки.

     Зелень в букеті повинна бути обов’язково.  Тому додаємо або окремі штучні травинки і гілочки, або зеленим папером обмотуємо стебла наших квітів. І з цього  ж паперу формуємо листя. Краще поєднувати і те й інше — і стебла зелені, і декоративні гілочки.

Виготовлення цукеркової троянди

    Спочатку загортаємо цукерку в яскраву фольгу прийомом «Чупа-чупс». Далі нарізаємо квадрати з жатого паперу. Досить п'яти-семи для однієї троянди. Складаємо їх навпіл і скругляємо ножицями один кут.

    Розправляємо і злегка розтягуємо пальцями середину кожної пелюстки, надаючи їй природну форму.   Тільки будьте обережні, щоб не порвати його. Кладемо цукерку зверху на всі пелюстки відразу. І загортаємо її, як бутон, знову намагаючись надати квітці форму, близьку до природньої.


    Потім з зеленого паперу вирізаємо зубчасту «корону». Загортаємо троянду в цю корону, тобто чашепелюсток.  Далі приєднуємо як зазвичай шпажку, і її декоруємо зеленим кольором. У наших руках — прекрасна квітка, до того ж цілком їстівна. Якщо зробити кілька десятків таких  троянд, доповнити їх флористичною травою, посадити у вазу — вийде букет, гідний королеви.

  Але, не забудьте: щоб композиція була стійка на шпажках у вазі або кашпо, добре використовувати оазис. Він легко протикається і допомагає зберегти форму букета, фіксуючи квітку так, як нам потрібно. От і всі, по суті, хитрощі. Принципи скрізь однакові. Змінюються матеріали, кольори і вид підставки. Так що фантазуйте і творіть букети з цукерок своїми руками! І будьте завжди готові зробити такий чудовий подарунок, який здатний прикрасити будь-який інтер'єр.

 

 

 

Скачать
Майстер -клас букети з цукерок.docx
Microsoft Word документ 157.2 KB
Скачать
майстер клас.pptx
Презентация Microsoft Power Point 6.5 MB

 «Скульптурний текстиль»

Дата проведення : 10 жовтня 2014 року

Місце  проведення: Кременчуцька загальноосвітня школа І –ІІІ ступенів № 3

Мета майстер – классу:

Ознайомити учасників майстер – класу:

·        з видом декоративно – ужиткового мистецтва – скульптурним текстилем;

·        з теоретичними  засадами скульптурного текстиля;

·        з оригінальністю робіт в даній техніці.

Навчити:

·        виконувати основні технологічні засоби скульптурного текстиля;

·        диференціювати вищевказані засоби та знаходити їм оптимальне застосування.

 

Розгорнутий план заняття майстер-класу

 

І. Тема:  Скульптурний текстиль .

ІІ. Практична  робота:   Виготовлення квітки  у техніці скульптурний текстиль .

ІІІ. Мета та завдання роботи.

Ознайомити учасників майстер – класу:

·        з видом декоративно – ужиткового мистецтва – скульптурним текстилем;

·        з теоретичними  засадами скульптурного текстиля;

·        з оригінальністю робіт в даній техніці.

Навчити:

·        виконувати основні технологічні засоби скульптурного текстиля;

·        диференціювати вищевказані засоби та знаходити їм оптимальне застосування.

ІV. Забезпечення роботи майстер-класу:

1. Наочні посібники:  виставка робіт в техніці «Скульптурний текстиль», презентація ІКТ, інструменти та матеріали, інструкції з охорони праці.

 

2. Обладнання  та матеріали:    сентипон, шкарпетки, голки, ножиці, нитки, штучні квіти, штучні очі, пакля, клей.

 

3. Методи проведення практичних робіт: робота проводиться за даною методичною розробкою.

 

V. Теоретичні відомості:

1.     Вступне слово.

Скульптурний текстиль - особливий напрямок лялькової майстерності. Доступність технології, неповторність образів - ось головне, що приваблює людей в цій техніці. З колгот або шкарпеток можна виготовити ошатні і виразні персонажі. Виготовлення іграшок схоже на ліплення з пластиліну. Частини їх можна приминати, згинати, утягувати, що дозволяє надати їм різноманітну форму. Саме тому технологію виготовлення іграшок з колгот називають скульптурним текстилем.

 

ІІ. Екскурс у минуле.

Історія людства з найдавніших часів до наших днів - це  історія «народу ляльок», яка впродовж тисячоліть залишилась незмінним супутником людей. Найдавніша функція ляльок, що зображають живих істот - ритуальна. З часом зображенням  людей і тварин набули  нової  функції  -  дитячої іграшки.

В даний час широкого поширення набуло виготовлення інтер'єрних ляльок. Інтер'єрна лялька - це, лялька, яка органічно вписується в інтер'єр приміщення, навколишнє оточення, відображає інтереси, мрії та бажання її господаря, є відображенням його внутрішнього світу.

Методики виготовлення ляльок не вимагають попередньої підготовки і доступні кожному. Процес створення ляльки є багатоплановим. Одні майстри ліплять їх із глини, інші плетуть гачком або виготовляють ляльки – мотанки.  Ми з вами будемо використовувати сентипон та шкарпетки.  Фактура шкарпеток  їх колір, тонкість і еластичність, якнайкраще імітують людську шкіру.

3.Інструменти та матеріали.

Сентипон, шкарпетки, голки, ножиці, нитки, штучні квіти, штучні очі, пакля, клей.

4. Технологія виконання виробів

    Ляльки бувають кількох різновідів - одні віготовлені на спеціальній каркасній основі, другі - безкаркасні або напівкаркасні.  Якщо текстільній скульптурі на каркасі з дроту можна надати  будь-якого положення, то безкаркасну ляльку треба вішати.

  Роботу  над майбутнього лялькою  починається  з каркасу тулуба, опісля робиться голова. Обличчя, немов скульптор, майстрині  ліплять  зі шматочків синтепону, для очей використовують  гудзики, попередньо розфарбувавши їх або купують штучні.

 VІ. Практична частина майстер-класу.

Виготовлення  квітки.

1.  Правила техніки безпеки та санітарно-гігієнічні норми при виконанні практичної роботи.

2.   Інструктаж по виконанню квітки.

3.           Послідовність виготовлення обличчя квітки.

4.   Збирання  композиції.